Абрикосова книгарня: роман

Сімейні таємниці та плетива долі крізь століття... Тематика книги Художня література, родинна сага. Опис книги''Абрикосова книгарня'' Орести Осійчук Марія Фариняк через злидні змушена віддати сина, дев’
ятирічного Михайла на виховання родичам покійного чоловіка:
вуйкові Стефану, власникові книгарні, та цьоці Касі, суворій жінці,
яка не рада появі чужої дитини в домі. Так починається історія
Міська Фариняка, хлопчика початку ХХ століття, яка дивним
чином переплітається з історією Михайла Фариняка, чоловіка
початку ХХІ століття. Для кого книжка Абрикосова книгарня Для широкого кола читачів, усіх поціновувачів родинних саг та
сучасної української прози. Чи необхідно придбати цю книгу? Це історія дитячої дружби й недитячих зрад, родинних скелетів у
шафі та любові, яка крізь століття рятує життя і без спільної
крові таємниче поєднує двох однофамільців. Про авторку книги Ореста Осійчук— українська письменниця,
авторка циклу романів «АЙХО», володарка
першої премії міжнародного конкурсу
«Коронація cлова» й відзнаки «Найкращий
дебют» порталу «БараБука», лауреатка
Всеєвропейського конвенту «Єврокон». Книжки на схожу тематику «Життя за життям» Кейт Аткінсон, «Наш
Формат», 2018 рік; «Несказане» Селесте Інґ, «Наш Формат»,
2016 рік Відгуки про книгу Абрикосова книгарня Чудовий роман! Хвацька, класна, професійна робота! Я з
великим задоволенням прочитав цей текст. Жива, яскрава,
соковита мова; виразний авторський стиль; чудові герої (Щур і
Павук — це взагалі моя велика любов!); неймовірно інтрижний,
дуже щемкий і справжній сюжет; ціла гармонія різноманітних
смислів, які читач глибоко переживе разом з героями. — Іван Андрусяк, письменник, керівник Дитячої редакції «Нашого
Формату» Дуже атмосферний текст із багатою мовою, ретельно виписаним
історичним тлом, мовленням і деталями. Герої «Абрикосової
книгарні» прописані так, що ти відразу їм співпереживаєш,
любиш їх і готова простити їм усякі дрібні капості. — Ольга Купріян, письменниця, літературна критикиня Найкращі цитати книжки — Міську! Міську! А най тя шляк трафить! Ти що оглух?! Іди їсти!
Я завжди добре чув, коли мене кликала цьоця. Цьоця Кася
перекрикувала навіть грім. Вона сама була громом. Ох, а що я міг
удіяти? Мусив бігти. Бігти стрімголов, не озираючись, не зважаючи на
кпини та прокльони, які частенько наздоганяли мене. Бо що довше я
біг, то більше змінювався колір цьоциного обличчя. Якщо встигав до
ясно-бурякового, вважайте, щастило. Тоді разом із зупою мене тільки
по зав’язку напихали гнівними монологами про те, яке я невдячне
порося, що зовсім не шанує бідну, стару цьоцю, гризучи її печінки та
нерви. І від тих слів зупа справді починала віддавати печінкою та ще
хтозна-чим. Можливо, цьоциними нервами? Апетит зникав. Але я
домучував обід, тому що, не приведи Боже, було його не доїсти. Від
такого нахабства ясно-бурякове обличчя цьоці доварювалось у
власному соку до брунатно-бордового. Цей колір не віщував нічого
хорошого. Єдиним порятунком для мене тоді ставав вуйко Стефан і
його «Абрикосова книгарня»... Але найбільше мені подобалося ходити до церкви тому, що там я
вперше зустрів Іренку... Ця дивовижна дівчинка була просто неземним
створінням. Інколи я гадав, що це Ангелик спустився до нас, грішних, на
службу Божу, бо коли промені світла райським різнобарв’ям проникали
крізь віконну мозаїку й заливали біляву голівку Іренки сяйвом, чітко
бачив навколо неї перламутровий німб. Від вигляду цієї дівчинки серце
моє щоразу співало голосніше за всі церковні хори світу. Якась
невидима пташина прокидалась у моїй душі та ніжно щебетала,
лоскочучи своїм співом і змушуючи постійно всміхатися...