Межидії, Ліповец Сладжан

«Межидії» – це добірка поезії, написаної впродовж різних років, однак об’єднує її чимало спільного. Це і Емілі Дікінсон, і Ван Гог, і Янус Панноніус, і хард рок, і хорватське містечко Дереза, і центральна площа у Загребі… Хоча замість них легко можна уявити собі інших постатей, інші містечка та площі – за вибором читця.  «Межидії» – це не просто захоплива і часом дивна гра у слова. Це маленька літературна втеча від прагматизму повсякдення. На перший погляд недбале фотографування дійсності містить алюзійні флешбеки на мимоволі забуті місця та поняття, знайомі кожному і, водночас, немовби досліджені вперше, наново. Це невеликий відступ для «любителів швидкості й змін» від порожніх стін квартири і холодного екрану монітора кудись назовні – за межі світу одурілих від люб’язності працівників офісів, порожніх розмов, чорних міських хронік та брудних периферій, подорож, де альтер-его поета виступає є кожен з нас – в’язень умовностей, втоми від тотальної урбанізації та осіннього безсоння.  «Межидії» – це змога ненадовго втекти у одну з незвіданих реальностей і стати частиною літературно-любовної компіляції «із м’яса, сексу та тексту», аби потім знову повернутися в урбаністичну павутину великих та малих міст, аби, як звично, загубитися в них.