У «ГІПІ», своєму найбільш автобіографічному романі на сьогодні, Пауло Коельо повертає нас назад у часі, щоб відродити мрію покоління, яке прагнуло миру та наважувалося кинути виклик усталеному соціальному порядку — авторитарній політиці, консервативним моделям поведінки, надмірному споживацтву, і незбалансована концентрація багатства та влади. Після «трьох днів миру та музики» у Вудстоці, зібрання 1969 року в Бетелі, штат Нью-Йорк, яке назавжди змінило світ, у всьому світі почали з’являтися раї хіпі. На площі Дам в Амстердамі можна було побачити довговолосих молодих людей у яскравому одязі та палаючих пахощах, які медитували, грали музику та обговорювали сексуальне звільнення, розширення свідомості та пошуки внутрішньої істини. Вони були поколінням, яке відмовлялося жити роботизованим і беззаперечним життям, яке знали їхні батьки. У цей час Пауло — молодий худий бразилець із цапиною борідкою та довгим розпущеним волоссям, який хоче стати письменником. Він вирушає у подорож у пошуках свободи та глибшого сенсу свого життя: спочатку з дівчиною на знаменитому «Поїзді смерті до Болівії», потім до Перу, а потім автостопом через Чилі та Аргентину. Його подорожі ведуть його далі, на знамениту площу в Амстердамі, де Пауло зустрічає Карлу, голландку, якій теж 20 років. Вона переконує Пауло приєднатися до неї в подорожі до Непалу на борту чарівного автобуса, який подорожує через Європу та Центральну Азію до Катманду. Вони вирушають у подорож у компанії захоплюючих попутників, кожному з яких є що розповісти, і кожен з яких по дорозі зміниться, змінивши свої пріоритети та цінності. Подорожуючи разом, Пауло та Карла досліджують власні стосунки, пробудження на кожному рівні, яке змушує кожного з них зробити вибір і прийняти рішення, яке визначає курс їх подальшого життя.
Відгуки