Доця. Тамара Горіха Зерня. Білка
Код:
298314
Автор:
Тамара Горіха Зерня
Видавництво:
Білка
ISBN:
978-617-7792-09-2
Кількість сторінок:
285
Мова видання:
укр
Рік видання:
2019
Обкладинка:
тверда
Ця книга про любов. У ній немає жодного слова на лю..., але вона про любов. Про магію, не лубочну, розтиражовану з екранів телевізора, а справжню, від роду і кореня, коли пірнаєш з головою у Прадавній Океан і виринаєш звідти з рибиною в зубах. І ще про відвагу. Про безумовну відвагу знайти своє, впізнати його, впертися руками і ногами і нікому не віддати. Свій дім, свою батьківщину, своє серце, своє право ходити з високо піднятою головою. Події роману розгортаються навесні-влітку чотирнадцятого року у Донецьку. Донбас - це точка обнуління, місце сили, де прозвучали найважливіші запитання. І тільки там заховані потрібні відповіді. Та де все починалося, там все і завершиться, коли історія пройде чергове коло, і вічний змій Уроборос знову вкусить себе за хвіст. Саме тут героїня втратила родину, дім, роботу, ілюзії - і саме тут зібрала уламки життя заново, віднайшла новий смисл і нову опору.
Відгуки
Ми опиняємося у самих нутрощах окупованого Донецька. Бачимо війну буденно, у запахах зіпсованої їжі в покинутих будинках.. у зів’ялих квітах на запилених підвіконнях.. у спустошених вулицях..
Цю історію не читаєш, її проживаєш. Вона ріже тебе ножем по живому.
«Поспіх, із яким мережі кинулися заміняти українські товари російськими, нагадує незграбні спроби змити кров на місці злочину. Як же вони бояться ту Україну, якщо воюють навіть із сметаною…»
Вам буде хотітися вірити, що все це, лише художня вигадка, так не буває. Але проковтнути неприємний ком в горлі у вас так і не вийде. Бо немає страшнішої вигадки ніж правда. Правда на яку у багатьох відкрилися очі тільки тепер.
Боротьба на Донбасі триває не тільки за цілісність державного кордону, непорушність суверенітету чи недоторканність землі. Боротьба триває й за українців, за наших рідних незнайомців.
Якщо ви грішите “віддати Донбас, аби перестали стріляти” - книга допоможе не навішувати ярлики “свій/чужий” відштовхуючись лише від номерних знаків чи місця прописки.
А ще тут оплески волонтерському руху, ламання стереотипу “у війни не жіноче обличчя” та любов… Хоч, як і зазначає авторка, в книжці немає жодного слова на “лю”.
«Війна — це закритий чоловічий клуб, тільки жінкам чомусь рикошетом прилітає»
Нам конче потрібні подібні історії, для того, щоб пам'ятати з чого все починається, пам'ятати що немає залишатися місця для “а какая разніца”. Бо спочатку заходить культура, а потім танки.
«Стій прямо і смійся, смійся їм в очі. Навіть якщо довкола тебе немає України, навіть якщо там пустка й лід, навіть якщо там тьма єгипетська, у тобі самому України стане з головою, бо Україна - це ти»
Важлива і щемлива історія… Головне - щоб вона перестала бути актуальною…