Недоторку» означено як психологічну казку. І така наголошена казковість тексту й виправдовує дещо нереалістичне, навіть театральне закінчення. Адже сам сюжет доволі правдоподібний: типові проблеми типових підліків у типовій школі.
Дев’ятикласниця Алевтина Диряєва, головна героїня, є такою собі «білою вороною», у неї майже немає друзів, всі з неї насміхаються через її страх перед мікробами (прозивачи Мийдодіром). Вона максимально обережна зі всім та усіма навколо, боїться доторків та збіговиськ.
І власне цей момент є ключовим у повісті та психологічно обігрується. Авторка формулює чітку проблему, яку намагається розв’язати до кінця книжки. Зрештою, історія невибаглива, проста.
Як у більшості книжок для підлітків, у цій також є такі проблеми, як непорозуміння з батьками (проте невідомо куди зникає батько героїні – маємо лише згадки про перші чотири роки життя сім’ї в Індії, а далі в тексті є лише мама), важке спілкування з однокласниками (звісно, тут не обійтися без прізвиськ, без яких у школі обійтися неможливо), перше кохання, перший поцілунок, перші ревнощі та сльози.
Тут і стандартна тема новачка у класі, вводячи якого в текст, авторці вдаєтсья якісно змінити/зрушити з місця перебіг подій.
Отзывы